У П’ятихатках Дніпропетровської області відбулась безпрецедентна подія – вручення гуманітарної допомоги внутрішньо переміщеним особам, котрі живуть в нашому рай­оні представниками благодійного фону «Карітас» з Кривого Рогу. Голова цього фонду отець Іван Талайло сам два роки жив у Донецьку, а нині мешкає в Кривому Розі, є на­стоятелем храму Миколая Чудотворця Української Греко-Католицької Церкви. У рамках акції «Папа для України» він приїхав до нашого міста і привіз гуманітарну допомогу.

Отець Іван Талайло родом зі Львівщини, але до Кривого Рогу переїхав два роки тому з Донецька. Цей молодий чоловік не є офі­ційно визнаним вимушеним переселенцем, але він теж постраждав від військового конфлікту на сході. Коли там тільки починались воєнні події, і звідти масово починало виїжджати місцеве населення, він туди заїхав. Адже ще навчаючись в духовий семінарії, майбутній священик будував плани про свою службу саме на Донеччині.

Благодійний фонд “Карітас Кривий Ріг” бере участь в акції “Папа для України”, – розповідає священик-волонтер. – “Завдяки співпраці з нашим обласним фондом ми і змогли взяти під свою опіку внутрішньо переміщених жителів Кривого Рогу, Жовтих Вод, Широкого, Софіївки, а тепер ще й П’ятихаток.

Святий отець разом ще з одним во­лонтером енергійно розвантажував авто з гуманітарним вантажем, а потім сів оформлювати необхідні папери на кожну внутрішньо переміщену особу, котра прийшла до управління праці. Його не зморили ні фізичне, ні мо­ральне навантаження, коли доводилось вислуховувати історії, співчувати тим, хто втратив домівку.

Отож саме через управління праці та соціального захисту на місцях благо­дійники охоплюють своєю турботою переселенців зі сходу нашої країни. Для цього беруться списки пільгових категорій таких людей і вже конкретно для них привозяться продуктові на­бори, а для багатодітних сімей – обігрі­вачі, ковдри, подушки, постільна білизна.

Чи ж багато переселенців на П’ятихатщині, котрі потребують допомоги? Як повідомила начальник управління соціального захисту П’ятихатського району Світлана Автухович, нині на обліку в очолюваній нею структурі пе­ребуває 120 сімей внутрішньо пе­реміщених осіб, в яких проживає 204 членів родин. З них 64 – працездатні особи, 66 – пенсіонери, 9 – інваліди, 65 – діти. Із цих 120 родин 25 отримують державну соціальну допомогу, Шість сімей – при народженні дитини, одна – по догляду за дитиною до трьох років, вісім одиноких матерів, вісім малоза­безпечених родин та дві родини мають інвалідів з дитинства Крім того, 68 сім’ям виплачується адресна допомога на покриття витрат на оплату житлово-комунальних послуг.

За цими цифрами – долі людей. І в управлінні соціального захисту це дуже добре розуміють. Тому й нама­гаються тепло ставитися до тих, хто внаслідок воєнних дій втратив можливість жити вдома і мати все те, що ро­ками наживалося. Так, наприклад, Лідія Василівна Бондаренко, котра рівно два роки тому приїхала з Горлівки у Лозуватку П’ятихатського району, не може без сліз говорити про добрі серця тих лодей, котрі тут пра­цюють.

Взимку, бувало, приїду сюди замерзла, зморена, то дівчатка і чаєм на­поять, і розрадять. Через це нині я до них їду, вже як у свою родину, – зізна­ється жінка. – Дай боже їм здоров’я, і щоб над нами всіма було мирне небо, щоб не було війни…

Лідія Василина, як і кожен, хто при­йшов до громадської приймальні управління праці, зі сльозами вдячності отримала продуктовий набір, в який входить борошно, вівсяні пластівці, цукор, консервований горошок, ква­соля, кукурудза, рис, спагеті, мака­рони, тушонка, згущене молоко, олія, гречка, сардини, шпроти, приправи, томатна паста, дріжджі, сода, чай, кава, печиво і шоколад.

Завдяки такій акції частина п’ятихатських переселенців змогла не тільки отримати гуманітарну допомогу, але й поспілкуватися із земляками. Спогади недавнього життя, обгово­рення новин зі сходу об’єднало цих таких різних, на перший погляд, людей. У громадську приймальню управління праці, яке гостинно відкрило свої двері для гостей-благодійників, зійшлися і з’їхалися люди різного віку, вивчала нову для себе територію і малеча.

Отець Іван разом зі своїми помічниками працював завзято протягом кількох годин. Його спокійна манера спілкування, терплячість і тепла посмішка, адресована цим знедоленим людям, не могли не справити вра­ження на кожного присутнього. Немає ні найменшого сумніву в тому, що завдяки проведеній ним акції на одну добру справу в світі побільшало.

Віра СОМОВА.

Газета “Вісник краю”