Чи існує сумісність між такими, здавалось би, різними поняттями, як любов і ненависть? Людина скаже, що ні, але що на це відповість Святе Письмо?
Одного разу, читаючи Святе Письмо, зупинився над уривком із Євангелія: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк. 14,26). До цього моменту часто чув ці слова, але ніколи не звертав увагу та не роздумував, чому Христос це говорить. І тут задався таким запитання: невже Бог ревнує людину до інших, навіть до тих, кого Сам дав? Чому хоче стати поміж тими, які люблять одне-одного? І чому Бог говорить про ненависть?
Саме над цими та схожими запитаннями дуже довго роздумував та шукав відповіді. Аж одного разу почув проповідь священика-монаха, який говорив, що Бог не хоче відбирати любові, але навпаки – хоче очистити і навіть якоюсь мірою підсилити цю любов. Отець навів до цього приклад оптичної лінзи, яка між джерелом світла і предметом на який падає промінь, працює для підсилення променю і його відцентрування.
І це справді так… Саме цього мені не вистачало у моїх роздумах, цього я не розумів, і тільки тепер стало все зрозуміло… Ми правдиво любимо наших ближніх тільки тоді, коли ми любимо їх через Бога, коли ми насамперед найбільше любимо Бога.
Люблячи інше чи інших ми наражаємо свою душу на велику небезпеку – бути зрадженими… Любити предмети беззмістовно, бо вони не постійні, вони змінюються, сьогодні одні, завтра інші, кращі… Але любити людей – ще небезпечніше: якщо предмет не винен у своїй зміннності, але винне наше прив’язання до нього, то з людиною все по-іншому – людина сама прив’язує нас до себе, а потім дуже часто зраджує…
Людина не вміє любити по-справжньому. Немає жодного значення, ким є ця людина (статус, чи становище): чоловік, дружина, син чи дочка, начальник чи співробітник, священик чи парафіянин, настоятель чи монах. У людських відносинах немає справжньої, жертовної, чистої, світлої, ніжної любові… є тільки бажання (отримати, взяти, скористати), а чисті відносини стали такою рідкістю, що про них скоро почнуть писати в історичних хроніках, шукаючи по всіх ЗМІ очевидців. Тішить одне: зараз така любов існує, бо Сам Господь надихає людей такою любов’ю, і в дуже дивний спосіб Він єднає абсолютно різних, зовсім не схожих один-на-одного людей, які під Божим наглядом стають найріднішими…
Цінуймо тих, хто є поруч, вдивляймося в їхнє обличчя, може якраз там ми зможемо знайти ту людину, яка стане для нас відблиском Божої любові, яка нас ніколи не зрадить, ніколи не залишить…
Хвала Господеві, бо Він Єдиний є справді Люблячий!
Петро Басараб
Джерело: dyvensvit.org
