Ми ціле життя переконано повторюємо, що Різдво — найпрекрасніший час у році. Чекаємо на нього з тугою: на свято точно таке саме, як у дитинстві, або в кіно, або у мріях. На сповнену казковості мішанину білого снігу у світлі ліхтаря, бурульок, що звисають із даху, аромату випічки, усміхнених облич, облатки, що клеїться до язика, теплих колін дідуся, обіймів тіток і дядечків, на напружене й веселе очікування святкових подарунків. Ми справді віримо, що до таких свят — рукою подати. Принаймні, віримо до 12 років життя. А потім раптом виявляється, що святого Миколая не існує, ну і дорослі кажуть нам нудитися за спільним столом (а це вже не змінюється далі з віком).
Потім ще гірше: треба витратити купу грошей на подарунки, які на додачу ще й хтось (ну відомо хто!) мусить вигадати, а вже як вигадає нарешті, то й так виявиться, що все потрібне розкупили… Витримати дикі натовпи і черги в торгових центрах, вбитися до сьомого поту на кухні, вичистити весь дім, а потім ще стерпіти штовханину і чвари родичів, що зазвичай стається під час спільних зустрічей, коли приховані роздратування дивним чином вилазять на поверхню саме при святковому столі… В бонусі дістаємо ще й нестравлення (бо в такому набурмосено-нудному товаристві залишається тільки їсти і їсти) й набридливе втуплення у телевізор, аби лиш чимось очі зайняти. Який там духовний бік свят? Інколи перемогою є Пастирка, на яку вже встигли «збігати» члени родини, а у версії-лайт це будуть колядки, запущені з ютуба. Ага, ще порожня миска «для гостя», яку ніколи нічим не заповнюють, бо як це могло би бути, щоби хтось чужий міг отак увійти і сісти з усіма до столу. А як мине оце все «свято, свято, та й по святі», то можна буде на кілька добрих місяців забути про весь оцей кошмар і полегшено зітхнути…
Ну а тут саме наближаються чергові свята. Звідусюди чути добрі поради: розслабся, склади список необхідного, поділи навпіл і половину спали, а попіл розвій на вітрі… Твій дім не мусить блищати, ти не мусиш мати на столі обов’язково дванадцять страв, сам (сама) не мусиш виглядати як на бал, не мусиш бути «защіпнутим до останнього ґудзика». Ну воно і так, і ні: примус ніколи не сприймається добре, але чи ж насправді йдеться про ще більше попускання собі? Може, достатньо буде реалістично поглянути на свої можливості, полишити фантазії… і все-таки спромогтися на певне зусилля. Але зусилля сенсовне і з відповідним дистанціюванням. Бо опустити руки і пустити все самопливом — приваблює; але у звичній обстановці, без ялинки, подарунків і з трьома купленими у кулінарії стравами на столі Боже Різдво таки не принесе задоволення…
Забути про очікуванняНапевно не буде так, як у дитинстві (чи в кіно). Ну бо коли востаннє так було, крім того ж таки дитинства чи кіно? Нереалістичні очікування зазвичай закінчуються розчаруванням, жалем і претензіями. Імовірно, мало в якому домі — якщо взагалі десь таке є — Святвечір виглядає так, як у романтичній комедії чи рекламі святкових смаколиків. Чи ж справді є сенс стояти на своєму, що саме у вас отак буде, хоча ніколи ще не було? Свята є часом важким або дуже важким майже для половини людства. Кожен хотів би їх пережити прекрасно, але не кожен усвідомлює, що якість свят значною мірою залежить від нього самого: від його налаштування і рішень. Тітка й дідусь можуть марудитися, як завжди, нарікати на цілий світ і всім псувати настрій, але вони не зможуть зруйнувати його тобі, якщо цьому не піддаватися. То ти сам вирішуєш, чи сприймеш їх як завжди, зверхньо, а чи з розумінням, бо вони самотні й не мають кому поскаржитися.
Наблизити мрії до реальностіКожен хотів би мати сім’ю як на картинці, в цьому немає нічого дивного чи ненормального. Але якщо ти збираєшся на Свята відзняти фільм під назвою «Ідеальна сімейка», то… можеш не дістати «оскара». Змушувати інших членів родини, аби зіграли все за твоїм власним сценарієм і під твою диктовку, це карколомне завдання. Мало про що (в питанні близькості членів родини) говорить і кількість подарунків під ялинкою, якість упаковок і вишуканість листівок. Може, краще — для всіх — прийняти це до свідомості й шукати інші способи установлення, відсвіження чи й будування контактів, аніж тероризування близьких інструкціями, як ідеально мають виглядати Свята?
На щодень якось вдається функціонувати, уникати конфронтацій, але кілька днів при столі, від якого нема як утекти, з усіма членами родини, також і з тими, кого волів би бачити виключно на фотографії, — радше не минуть безболісно. Припущення такої можливості дозволить відмовитися від функції придворного контролера та церемоніймейстера, і бодай хвилинку втішитися, що є так, як є. Дехто не має навіть цього.
Не залишай усього на останню хвилинуНу, карпа точно не вдасться засмажити ще в середині грудня, але головні приготування, ба й переважну частину покупок, можна зробити заздалегідь. Так само і з подарунками. І вже точно — з папером і стрічками для їх запаковування. (Якщо вже надто пізно, то запам’ятай на наступний рік, бо за рік знову буде те ж саме.) Необхідні покупки і так неможливо відкладати до безконечності, але деякі рекордсмени здатні шукати подарунків навіть у ранок Різдва. Ось тільки перша-ліпша цяцька чи термокружка, знайдена на заправочній станції, справляють не найкраще враження в ролі подарунків. І мало хто повірить, що це щирий дар від серця.
Ніби спеціально, саме в цей час з’являються додаткові справи на роботі. Це точно, що докладка до бюджету завжди знадобиться, а тим більше просто зараз, але… але це ж означає додаткову зайнятість, працю, увагу і втому. Баланс можна підрахувати, що чого варте.
Спільне приготуванняОце щось, що може принести тобі подвійну користь. По-перше, ти поділишся клопотами й не замучишся на смерть. По-друге, роблячи щось разом із дітьми, чоловіком (дружиною), матір’ю чи родичами, можеш мило провести час.
Наскільки лиш тобі вдасться — виключи програму повчань і підганянь. Вочевидь «це все» треба зробити в міру швидко. І ти напевно найкраще знаєш, як це зробити. Але доводити це близьким саме зараз — не найкраща ідея. Якщо лиш тобі вдасться поставити на першому місці «разом» і «мило», а не «робити», то операція може завершитися вражаючим успіхом. Спільне прикрашання ялинки, ліплення вареників, пакування подарунків та інші прості малі дії казковим чином зігрівають атмосферу дому. А якщо ще й прикрасити цей процес співом колядок (хіба що заради милосердя до ближніх ти вважаєш за краще не співати — хоча й це може послужити на благо, бо сміх розслаблює і зближує, якщо лиш ти сам спроможний до здорового сміху над своїми вадами), спогадами, як бувало раніше, що їли і які подарунки знаходили під ялинкою… навіть нинішні «інтернетні» діти люблять такі спогади.
Святкове мінне полеДо споминів можна також підштовхнути своє старше покоління при святкуванні Навечір’я. Варто мати якусь нейтральну тему, аби правильно обминати різні питання, не годящі для згадування при святковому столі. Що входить до списку тем-пасток? Політика. Поточні економічні й церковні афери. Гроші та хвороби. Навіть якщо це не йде в парі. Але особливо якщо йде. Інтимні справи учасників сімейної вечері і спроби повчити когось, як жити.
Образи і сварки десятирічної давності, а також ті, що зовсім свіжі (якщо вже протрималися цей період, то ще два дні свят почекають на вирішення). Вігілійний стіл — не найкраще місце для з’ясування стосунків і випрацювання мирних угод.
Вибачення і перепрошення — це воістину шляхетні жести, але твій «супротивник» зовсім не обов’язково мусить вважати так само і погоджуватися з цим саме зараз. Реакції на виступи про «давайте всі помиримося» можуть бути несподіваними.
Здорові зобов’язанняШвидше за все, важко буде оминати різні кулінарні твори, поставлені на стіл немов пастка на твою фігуру; але, зрештою, такої потреби немає. Бо ж свята — це щоби святкувати. Хтось старався, готував стіл. І не для того, щоби красиво виглядало. Отож немає сенсу складати обітниці, про які наперед відомо, що їх не дотримаєш (наприклад, «торта їсти не буду»). Але рішення кожну добавку врівноважити доброю прогулянкою — має сенс, і може бути для твого організму світлом у тунелі. І всі будуть щасливі! Існує шанс, що навіть діти захочуть узяти в цьому участь. Це означає додаткову порцію руху: санки, сніжки, розваги. Це може пролунати надто повчально або й геть понуро, але практика показує, що цю травму можна досить легко проробити навіть без допомоги психоаналітика.
Потурбуйся про своє нутро і святкову духовну програмуУ гарячці покупок і готувань не раз губиться суть Божого Різдва. Але ж у цих Святах не йдеться про гору подарунків чи про найкращу навіть їжу. Свята мають духовний і релігійний вимір. Зосередження на цьому аспекті допоможе також і відірватися від напруження у стосунках.
Тільки, на жаль, саме по собі воно не зробиться. Можна чекати на осяяння і пробудження, хоч існує чимала імовірність, що кілька їх уже було, але вони були відсунуті вбік, на потім, бо тепер же треба перемити вікна… Не дуже красиве слово «самодисципліна» має, всупереч поширеній думці, багато що спільного з духовністю. Бо ніхто інший, як тільки ти сам вирішуєш, на що присвятиш подальший час: на черговий фільм чи на тишу, на банальні балачки чи на медитацію, на самовбивче приготування до свят чи на добре читання і розмову з близькими про важливі речі.
Забагато всього на голові? То ще докинь!Є така теорія: якщо ти не даєш ради з обов’язками, то додаткові пункти в плані дня наведуть лад. Допомогти зробити покупки старшій колезі на роботі, вичистити килим стареньким сусідам, посидіти з дітьми двоюрідної сестри, яка готує святвечір… немає такого плану дня і тижня, до якого неможливо було би додати ще одну справу: бути корисним для інших. Цілком можливо, що за цієї нагоди в тебе «випадково» поліпшиться настрій. Може видаватися, що це маловідчутна користь, але… люди у твоєму оточенні оцінять це і відплатять з походом.
Навіть якщо не все вийде так, як ти собі заплануєш, і навіть якщо тобі вдасться змінити тільки маленьку частинку твоєї святкової дійсності, — то це вже не намарно витрачені зусилля. Бог прийшов на світ як дитина, а не могутній володар. І щороку народжується заново. Завжди можна щось виправити, хоч і маленькими кроками.
